ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: КОЗАЦЬКА ДОБА. МЕДИТАЦІЯ ВИДИ МЕДИТАЦІЇ
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: КОЗАЦЬКА ДОБА
Відтоді як у 1240 р. було зруйновано Київ, головною ареною подій української історії стали Галичина й Волинь. Проте на кінець ХVІ ст. центр подій знову переміщується на схід у Подніпров’я, яке протягом довгого часу лишалося малозаселеним. На широких просторах, котрі тоді називали Україною, з новою гостротою розгорілася давня боротьба між осілим людом та кочовиками, посилювана затятим протистоянням християнства та ісламу. Гніт, що поширився у заселених західних районах, породжував численних утікачів, які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом. Унаслідок цього з’являється новий стан – козацтво, що селилося на порубіжних землях.
Слово козак прийшло зі сходу. У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців, які відбували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені: юнаки йшли в степ і мусили там прожити кілька місяців, змагаючись із ворогами й доводячи своє вміння виживати за тяжких природних умов. Згодом це слово набуло кількох значень і перекладалося здебільшого як “вільна озброєна людина”.
Зовнішніми та внутрішніми якостями запорозькі козаки становили собою найхарактерніші типи свого народу та свого часу. Як пишуть сучасники, вони були здебільшого середнього зросту, плечисті, ставні, дужі, повновиді, кругляві і від літнього сонця та степової спекоти смагляві. З довгими вусами, з розкішним оселедцем, або чуприною на тім’ї. Жорстокі, дикі й нещадні до своїх ворогів, запорозькі козаки були добрими друзями, вірними товаришами, справжніми братами один до одного, мирними сусідами своїм побратимам по ремеслу, українським та донським козакам.
На війні козак завжди відзначався розумом, хитрістю, умінням виграти у ворога вигоди, раптово на нього напасти і зненацька заманити, вражав ворога великою відвагою, дивовижним терпінням та рідкісною здатністю переносити спрагу і голод, спеку і холод. Війна для козака була так само необхідна, як птахові крила, як рибі вода. Все життя українських козаків полягало в боротьбі з поляками, турками, татарами й москалями. Таке становище робило козаків вельми досвідченими у військовій справі і поширило про них славу навіть між володарями держав Західної Європи.
З усієї зброї найпоширенішою в них була, крім гармат, рушниця, спис, келеп, шабля, пістоль та ятаган.
Постійна загроза нападів ординців спонукала козаків до створення надійної системи укріплень. Основу її становили січі. Дослідники пов’язують походження слова січ із засіками – укріпленнями з дерев. Великого значення надавали козаки місцю розташування січі. Найчастіше то був річковий острів. Можливо, за давніших часів розрізнені невеликі січі існували в багатьох місцях. Згодом за порогами утворилася одна головна Запорозька Січ – своєрідна столиця запорозьких козаків. Природні укріплення козацької твердині підсилювалися 3-10-метровим валом і ровом. Вал зміцнювався частоколом з вежами, в яких містилися бійниці. Усередині фортеці був майдан із православною церквою. Навколо церкви стояли великі довгі будинки – курені, де жили січовики, а також оселі старшини, канцелярія. Трохи далі – склади. Арсенали. Ремісничі майстерні, торгові лавки.
Запорозька Січ мала ряд ознак держави: вона контролювала величезну територію степової України, мала свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами.
У військовому відношенні Січ поділялася на 38 куренів, а в територіальному – на 5-10 паланок.
Для всіх, хто прибував на Запорожжя, доступ до Січі був вільним. Прийняті до лав запорозького козацтва зараховувалися за власним бажанням до одного з січових куренів. Як вступ до Січі, так і вихід з неї були вільними. Ніякого певного часу перебування у Січі не встановлювалося: кожний мав змогу вийти з неї, якщо буде потреба.
В цілому запорозьке військо поділялося на січових і волосних козаків: перші власне і являли собою справжній цвіт козацтва. Це були люди нежонаті. Тих, хто відзначався у боях, давно служив у війську, мав інші заслуги звали „лицарством”, або „товариством”. Вони із свого середовища обирали старшину, одержували грошове і хлібне забезпечення, брали участь у розподілі здобичі і вирішували всі справи війська. Частина козацтва, що постійно залишалася у Січі по куренях, поділялася на „старше і молодше” і складала козацьке військо у власному розумінні цього слова.
Взагалі запорожців наприкінці XVI ст. налічувалося 5-6 тис., із них десята частина, постійно змінюючись, служила січовою залогою, в той час як інші брали участь у походах чи займалися мирним промислом.
Уся повнота влади в козацькій державі належала Січовій (Військовій) раді, причому право голосу мав кожен запорожець. Саме тому козацьку державу визначають як республіку. На раді обирали козацький уряд – Кіш, військову старшину: кошового отамана, суддю, писаря, осавула, довбиша й пушкаря.
Республіканська форма правління, участь якнайширших кіл козацтва у вирішенні практично всіх господарських та суспільних питань перетворили Запорозьку Січ на стійкий політичний організм. Висока виживаність Січі забезпечувалася також внутрішньообщинною демократією, рівністю всіх членів громади.
Свобода – ось духовна сутність козацтва. У свободі вся філософія запорозького життя – і особистий вибір форми самоствердження, і повсякденне існування, і добровільне виконання суспільного обов’язку.
На території Січі існували 16 церковно-парафіяльних шкіл, а також діяли три спеціальні підвищеного типу.
Козаки були глибоко віруючими людьми, дотримувалися християнської православної віри. На Запорозькій Січі рятувалися від кріпацтва й переслідування люди різних націй.
Січове господарство переважно спиралося на полювання, рибальство, бортництво, солеваріння в гирлі Дніпра. Для Січі, що лежала на торгових шляхах між Річчю Посполитою та Чорноморським узбережжям, важливу роль відігравала також торгівля.
Існування Запорозької Січі, як цілком самостійної сили, було визнано в міжнародному світі. Кіш Війська Запорозького приймає представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Росії, Кримського ханства та інших країн. Він укладав міжнародні угоди, вів переговори з іноземними дипломатами, підтримував, коли йому було вигідно, окремі держави або їх коаліції. Військова сила запорожців та самобутня тактика ведення бою були добре відомі за межами України. Участь козацьких загонів у окремих військових кампаніях (як, наприклад, війська П. Сагайдачного у Хотинській війні 1621 р.) часто вирішували долю не лише окремої битви, а й взагалі існування тієї чи іншої держави.
Для українців козацька епоха мала не так господарсько-утилітарне, як воєнне та культурне значення. Вона справила величезний вплив на національну свідомість. В епічній пам’яті українців ідеально-елегійне сприймання „запорожування”, здається, пересилює соціальне розуміння цього явища.
МЕДИТАЦІЯ. ТЕХНІКА МЕДИТАЦІЇ
У найширшому сенсі медитацію можна розуміти, як комплекс психотехнічних прийомів зосередження на чому-небудь. Найчастіше простого звернення уваги на свій внутрішній світ досить для початкового імпульсу до розвитку особистості. Якщо на початковому етапі це просто контроль за своїм емоційно-чуттєвих процесом, за станом тонусу свого м’язового апарату, за процесом мислення, то на більш високому етапі розвитку стирається грань між суб’єктом і об’єктом пізнання, і діяльністю. Світ починає при цьому сприйматися в єдності, у всьому різноманітті своїх граней і проявів. В цьому і полягає принцип осяяння і миттєвого, інтуїтивного процесу пізнання. Тут проявляється і реалізується в практиці психічної діяльності принцип єдності ДАО і теорія Інь-ЯН.
ТЕХНІКИ РОЗСЛАБЛЕННЯ
Техніка розслаблення (релаксації) є основною складовою частиною будь-якої медитативної системи. Отримання м’язового розслаблення засноване на принципі єдності тіла і психіки. Процес мислення стає більш керованим при умінні контролювати свій м’язовий тонус, умінні розслаблятися.
Для досягнення релаксації (м’язового і психічного розслаблення) застосовується цілий ряд психічних прийомів, заснованих на образно-чуттєвих уявленнях, що в корені відрізняє східну систему саморегуляції від її європеїзовані варіантів, де в основному застосовуються словесні формули навіювання.
ПЕРШИЙ ПРИЙОМ. Відчути своє тіло. Напружити і по черзі розслабити такі групи м’язів: руки, обличчя, ноги, м’язи спини і живота.
ДРУГИЙ ПРИЙОМ. Уявити, що ваші м’язи починають масажувати і розминатися кимось стороннім. При цьому в них виникає почуття тепла.
ТРЕТІЙ ПРИЙОМ. Уявити себе зануреним у воду і подумки розчинити своє тіло в ній. Послідовно розчинити руки, обличчя, ноги, спину і живіт.
При виконанні цих прийомів виникає почуття ейфорії, відчуття польоту і внутрішнього звільнення. Настає повне розслаблення скелетної мускулатури, кровоносні судини м’язів розширюються, поліпшується живлення м’язової тканини. Рефлекторно розширюється також капілярна мережа, що живить внутрішні органи, і як наслідок цього поліпшується їх функціонування. Відбувається розподіл внутрішньої психічної енергії, основна частина якої в звичайному стані направлена на м’язову сферу. При виконанні прийому 3 необхідно направити вивільнену психічну енергію в інтелектуальну сферу психіки.
Види медитації на різні кю:
10 КЮ – виконується в положенні Сейдза. Очі закриті, погляд спрямований під кутом 45 град. вниз. Треба намагатися відігнати від себе всі думки, ні про що не думати і дивитися в порожнечу.
9 КЮ – в положенні Сейдза, очі закриті. Відбувається концентрація уваги на виконанні якого-небудь дії в розумі. Погляд спрямований під кутом 45 град. вниз.
8 КЮ – все те, що на 9 кю, але очі відкриті.
7 КЮ – в положенні Сейдза. Спочатку відкритими очима дивитися на який-небудь предмет. Потім закрити очі і намагатися в уяві уявити собі цей об’єкт. Потім відкрити очі, помітити нові деталі, знову закрити очі і доповнити побудований в розумі образ цими новими деталями і т. д.
6 КЮ – в положенні Сейдза. Погляд спрямований в одну точку на рівні плечей, але погляд не концентрується, а розмивається і охоплює простір спереду, з боків, зверху і знизу від того, хто медитує.
5 КЮ – СУСОКУ ТАН – в положенні Сейдза. Медитація ґрунтується на рахунку дихання. В процесі медитації відбувається – єднання духу і тіла.
4 КЮ – ЗЮЙ КОКУКАЙ – в положенні Сейдза. Треба стежити за диханням, але як би з боку, не контролюючи його.
3 КЮ – Місогі – досягається стан єднання людини з навколишнім світом.
2 КЮ – рішення філософських загадок. В даному процесі не повинно застосовуватися логічне мислення. Рішення ведеться за рахунок інтуїції.
1 КЮ – процес сидіння в розсіяному спокої. Цей процес протилежний медитації на 10 КЮ. Медитующий ні на чому не концентрується, а просто чекає і відчуває навколишній світ.
