ФІЛОСОФСЬКІ ТА РЕЛІГІЙНІ ВЧЕННЯ СХОДУ ТА ЗАХОДУ
Христия́нство (від грец. Χριστός — «помазанник», «Месія») — один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом і юдаїзмом входить до числа 4-х світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства, іслам та юдаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього. Одна з авраамічних релігій (семітичного походження, також юдаїзм, іслам). Священним письмом християнства є Біблія.
Християнство зародилося на сході Римської імперії (території сучасного Ізраїлю, в Палестині) у I ст.. Як фактично єдина географічно-адміністративна спільнота проіснувала приблизно до 484 року, хоча з кінця I століття в ній виникали різні секти, протистояння. Остаточний розкол Християнської Церкви на Східну (Православ’я) та Західну (Католицизм) відбувся 1054 року, у 1517 р. виник Протестантизм — третє основне розгалуження в християнстві.
У наш час християнство — найпоширеніша у світі релігія — його сповідує близько 2,2 млрд осіб, що становить понад 1/3 людства. Християнство посідає 1-е місце у світі за географічним поширенням, тобто майже в кожній країні світу є хоча б одна християнська громада.
Будди́зм переклад «Вчення Просвітленого» — релігійно-філософське вчення (Дгарма) про духовне пробудження (бодгі), яке виникло близько VI століття до н. е. в Давній Індії. Засновником вчення вважається Сіддхартха Гаутама, в подальшому отримав ім’я Будда Шак’ямуні.
Будди́зм — одна зі світових релігій, яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі-Ланки до Бурятії, і від Калмикії до Японії. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Слово «буддизм» створене європейцями у XIX столітті.
Вважається, що це одна з найдавніших світових релігій, яка сповідується в багатьох регіонах світу. «Без розуміння буддизму неможливо зрозуміти і великі культури Сходу — індійську, китайську, не говорячи вже про культури Тибету та Монголії, які пронизані духом буддизму до їх останніх основ».
Ісла́м – (буквально означає сумирність, покірність Єдиному Богу) — одна з найпоширеніших світових релігій, що сформувалася у 7-му столітті в Аравії. Засновником вважається пророк Магомет (570-632 рр.).
Іслам характеризують як монотеїстичну релігію, що має авраамічне коріння. Прихильників ісламу називають мусульманами. Наразі, загальна кількість вірян цієї релігії в світі коливається в межах від 1,1–1,8 мільярдів, що робить іслам другою за чисельністю релігією після християнства. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії й Африки. У мусульманській громаді всі сторони життя людини і суспільства регламентовані релігією.
Джерелами ісламського віровчення вважаються Коран та Сунна, де Коран — це святе письмо, одкровення Бога, яке передано людям через його пророка, а Сунна — це святе Передання, зібрання текстів («хадисів»), які містять свідотцтва про висловлювання та дії пророка Мухаммада за час, поки Коран було передано через пророка повністю.
Юдаї́зм («єврейська релігія»; від імені Юди, сина біблейського патріарха Якова) — одна зі стародавніх етнічних релігій, релігія давніх юдеїв, що проживали на території сучасної держави Ізраїль, та сучасних євреїв, заснована, відповідно до Старого Заповіту, на заповітах Бога праотця Авраама близько 1750 р. до н. е. і доповнена заповітами Мойсея близько 1300 р. до н. е. Важливою частиною віровчення є усна Тора, в якій коментується зміст Старого Заповіту.
Юдаїзм базується на концепції всюдисущого вічного Творця, чия воля та особливе ставлення до єврейського народу відбиті в Торі, себто Законі. Тора — це перші п’ять книг у складі християнського Святого Письма, Хумаш, або П’ятикнижжя, що містять історію, закони і правила життя для гідної поведінки і в слов’янських джерелах відомі як Буття, Вихід, Левит, Числа та Повторення закону.
Важливою відмінністю від християнства та ісламу є те, що Ісус і Магомет розглядаються в рамках цього віровчення як звичайні люди, не обов’язково вчителі й пророки, що використовували свої здібності не за призначенням, принісши до світу «не мир, а меч».
Конфуціа́нство – китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій, який жив у 551—479 роках до н. е. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов’язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім’ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов’язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу.
Конфуціанство має деякі риси, спільні з релігією – культ предків, ритуали, жертвопринесення.
З II ст. до н. е. і до XX ст. конфуціанство було офіційною державною ідеологією Китаю. Нині позиції конфуціанства дещо ослабли під тиском європейських філософських ідей. У різний час конфуціанство поширювалося в Японії, В’єтнамі, Кореї.
Даоси́зм – китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, ворожіння, шаманізму, медитацій, а також традиційної філософії й науки. Послідовників даосизму називають даосами. Вважають, що цю течію заснував Жовтий імператор (родоначальник всіх китайців).
Синтої́зм – яп. сінтō, «шлях божеств». На відміну від світових релігій не має засновника та єдиного святого письма. Оформилася у релігійну систему під впливом буддизму, даосизму і конфуціанства. Виконувала роль державної релігії Японії у 1870—1945 роках. Представлена декількома школами і течіями. Об’єктами поклоніння є небесні й земні божества (камі) — небожителі, духи і явища природи, герої старовини, померлі родичі, тварини, предмети побуту тощо. Основні місця вшанування божеств — святилища найбільші з них — Ісе, Ідзумо, Іцукусіма, Нікко. Традиційні форми вшанування божеств — молебні та свята. Немає символу віри і догматів; розглядає людську природу як добру. Головним принципом цього вчення є жити зараз, бути «чистим, світлим, правильним і відвертим», а не готувати себе до загробного світу.
