ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: КИЇВСЬКА РУСЬ. КОДЕКС БУСІДО
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: КИЇВСЬКА РУСЬ
Київська Русь – держава слов’ян з 9 по 12 ст. з центром у м. Київ. «Повість минулих літ» – давньоруський літопис, який описує події з історії руської держави (Київської Русі). Цей літопис вважається основним джерелом вивчення історії Київської Русі, який був складений у 1113 р. ченцем Нестором літописцем.
1. Київська Русь. Загальна характеристика. За часів князювання Володимира Великого (980-1015 рр.) було завершено формування території Київської Русі. Вона займала територію від Чудського, Ладозького й Онезького озер на півночі до річок Дон, Рось, Сула, Південний Буг на півдні; від Дністра, Карпат, Німану, Західної Двіни на заході до межиріччя Волги та Оки на сході.
В історії Київської Русі можна виділити три послідовних періоди:
– період виникнення та становлення й еволюції державних структур, що хронологічно охоплює кінець IX – кінець X ст.;
– період найбільшого піднесення і розвитку Київської Русі (кінець X – середина XI ст.)
– період політичної роздробленості Київської Русі (кінець XI – середина XIII ст.).
2. Походження назв «Київська Русь» і «Русь-Україна». Держава східних слов’ян мала назву «Київська Русь», або «Русь-Україна». Щодо походження назви «Русь» дослідники не мають єдиної думки. Існує декілька версій:
– русами називали племена норманів (варягів); вони започаткували державу слов’ян і від них пішла назва «Руська земля»; така теорія зародилася у XVIII ст. у Німеччині й дістала назву «норманської», її автори – історики Г. Байер та Г. Міллер, їхніх послідовників та однодумців називають норманістами;
– руси – слов’янські племена, які жили в середній течії Дніпра;
– Рус – це давнє слов’янське божество, від якого походить назва держави;
– руса – у праслов’янській мові «річка» (звідси і назва «русло»).
3. Виникнення Київської Русі. Перед утворенням держави на території майбутньої Київської Русі проживали:
а) східнослов’янські племена- предки українців – древляни, поляни, сіверяни, волиняни (дуліби), тиверці, білі хорвати;
б) східнослов’янські племена – предки білорусів – дреговичі, полочани;
в) східнослов’янські племена – предки росіян – кривичі, радимичі, словени, в’ятичі.
Перші слов’янські князі:
– князь Кий – вождь союзу племен полян, засновник м. Києва (за легендою, разом з братами Щеком, Хоривом та сестрою Либідь у V-VІ ст.);
– князь Рюрик – літописна згадка про нього в «Повісті минулих літ», йдеться про призвання у 862 р. новгородцями «варягів» Рюрика з дружиною;
– князі Аскольд і Дір завоювали Київ у другій половині IX ст., за літописними даними Аскольд і Дір були боярами князя Рюрика;
– після смерті новгородського князя Рюрика (879 р.) до повноліття його сина Ігоря фактичним правителем новгородської землі став Олег;
– у 882 р. Олег захопив Київ, за його наказом було вбито київських братів Аскольда і Діра; початок правління у Києві династії Рюриковичів; князя Олега багато дослідників вважають безпосереднім засновником Київської Русі;
– після смерті Олега великим київським князем став Ігор (912-945), який перші роки князіння провів в походах по приборканню повсталих древлян та уличів і тільки після вирішення внутрішніх проблем він зміг продовжити справу Олега – далекі торгово-загарбницькі експедиції;
– після загибелі Ігоря в засідці древлян в 945 році, державу очолила його дружина княгиня Ольга (945-964). У міжнародній політиці Ольга намагалась забезпечувати інтереси своєї держави дипломатичним шляхом. В часи її правління зріс авторитет київської держави;
– Після Ольги, досягнувши повноліття, в Києві став князювати Святослав (964-972). За своїм покликанням він був більше воїном, ніж політиком і державним діячем, він здійснив 964р. похід на Оку і Волгу, загинув в бою;
– князювання Володимира Великого (980-1015) вважається початком розквіту Київської Русі. В часи його правління завершився тривалий процес формування території Київської Русі, основною задачею війська стала охорона кордонів держави.
– після смерті Володимира 1015 р. між його синами почалася жорстока боротьба за владу. Старший брат Володимира Святополк заручившись підтримкою поляків напав та забив своїх братів Бориса та Гліба, але й сам загинув в бою з військом Ярослава 1019р. на річці Альта біля Переяслава. Впертою була боротьба Ярослава з Мстиславом, яка, однак закінчилася мирною угодою за якою великокняжий престол залишився за Ярославом, а Мстислав у додаток до володінь у Тмуторокані одержав землі Дніпровського лівоберіжжя з Черніговом. Після смерті Мстислава 1036р. Ярослав остаточно об’єднав Русь;
– Після смерті Ярослава Мудрого 1054р. державою управляли три його старші сини Ізяслав, Святослав і Всеволод стоворивши своєрідний союз.
4. Значення Київської Русі. Значення Київської Русі полягає в наступному:
а) Київська Русь стала першою державою в східних слов’ян, що прискорила переростання останньої стадії розвитку первіснообщинного ладу в більш прогресивний феодальний; цей процес створив сприятливі умови для розвитку господарства та культури; М. Грушевський стверджував: «Київська Русь є першою формою української державності»;
б) утворення Київської Русі сприяло зміцненню обороноздатності східнослов’янського населення, запобігши його фізичному знищенню з боку кочівників (печенігів, половців тощо);
в) сформувалася давньоруська народність на основі спільності території, мови, культури, психічного складу;
г) Київська Русь піднесла авторитет східних слов’ян у Європі; міжнародне значення Київської. Русі полягає в тому, що вона впливала на політичні події та міжнародні відносини в Європі й Азії, на Близькому Сході; руські князі підтримували політичні, економічні, династичні зв’язки з Францією, Швецією, Англією, Польщею, Угорщиною, Норвегією, Візантією;
д) Київська Русь започаткувала державність не тільки слов’янських, але й неслов’янських народів (угро-фінського населення Півночі та ін.);
е) Київська Русь виступала східним форпостом європейського християнського світу; вона стримала просування орд степових кочівників, послабила їхній натиск на Візантію та країни Центральної Європи.
КОДЕКС БУСІДО
Бусідо «шлях воїна» – кодекс самурая, звід правил, рекомендацій і норм поведінки істинного воїна в суспільстві, в бою і наодинці з собою, військова чоловіча філософія і мораль, що йде корінням в глибоку старовину. Бусідо, що виникло спочатку у вигляді принципів воїна взагалі, завдяки включеним в нього етичним цінностям і поваги до мистецтв в XII-XIII ст., З розвитком класу самураїв, як благородних воїнів, зрослося з ним і остаточно сформувалося в XVI-XVII ст. вже як кодекс самурайської етики.
Положення моралі лягли в основу “Бусі-до” – кодексу самурайської честі, який і зараз визначає поведінку каратека.
5 положень етикету:
1. Вірність
– вірність народу і любов до батьківщини;
– любов до батьків і прихильність до братів;
– старанність.
2. Ввічливість
– повага і любов;
– скромність;
– витонченість.
3. Мужність
– хоробрість;
– твердість і холоднокровність;
– терплячість і витривалість;
-винахідливість.
4. Правдивість
– прямота і щирість;
– честь;
-справедливість.
5. Простота
– простота;
– скромність і чистота.
